Краса, яка не схожа на твою: чому ми іноді знецінюємо мистецтво інших.
Після кожного фестивалю, чемпіонату, шоу чи вистави завжди звучить безліч думок. 🎭 І це природньо: мистецтво завжди викликає емоції, дискусії, суперечки, різні погляди. Хтось захоплюється технікою, хтось — образом, хтось — хореографією чи загальною постановкою, хтось шукає сенси, а хтось чекає видовища.
Кожен глядач бачить по-своєму. 👀 І в цьому — цінність мистецтва: воно багатогранне, як світ, як ми самі.
Та серед розмаїття голосів іноді лунають такі, що звучать не як здорове обговорення чи суб’єктивне бачення, а більше як спроба знецінити. ❌ Це вже не про різницю смаків, а про заперечення самої цінності. Не про “я бачу інакше”, а про “це не мало права на перемогу”. Не про “я очікував іншого”, а про “це нічого не варте”.
Чи стоїть за такими словами об’єктивність? 🤔Питання відкрите. Але радше — біль, невдоволення, розчарування, можливо, навіть особисті амбіції. І це зрозуміло. Адже, коли твоє бачення, твої смаки не збігаються з рішенням журі або глядачів, це завжди виклик. Але ось що важливо: не всі рішення мають співпадати з нашим “я”. Не всі перемоги виглядають так, як нам хотілося б. Не вся краса схожа на ту, до якої ми звикли.
Коли оцінює не протокол, а серце
Не кожен у залі — професійний суддя. Не кожен — хореограф чи режисер. Багато хто приходить за емоцією. Люди приходять плакати 😢, сміятися 😄, захоплюватися, співпереживати. Вони приходять відчувати. І тому мистецтво — не завжди про досконалість, не лише про складність, не тільки про правила. Це про відгук у серці. Про те, що “торкнуло”. Про сльози після виступу. Про аплодисменти 👏, які зривалися спонтанно. Про шкіру, що вкрилася мурашками.
В моменті емоційного підйому глядач не думає категоріями техніки чи стилю. Він думає душею. І це нормально. Саме так мистецтво проживається по-справжньому.
Чому присутнє знецінення?
Знецінення часто народжується не зі зла, а з бажання захистити себе від болю.
Бо визнати: “Я хотів перемогти, але переміг інший” — непросто.
Сказати собі: “Я не зрозумів, чому саме це оцінили” — тривожно.
Признати: “Я би зробив краще, але цього не сталося” — боляче.
І тоді простіше перекласти відповідальність на інших: “Судді нічого не тямлять”, “Перемогли не ті”, “Все це несправедливо”. Так легше зняти напругу, випустити біль назовні, а не залишати всередині.
Але знецінення не робить нас сильнішими. ❗️Воно лише дає коротке відчуття полегшення. І водночас — ранить. Ранить не лише того, кого оцінюють, а й того, хто побачив у цьому виступі щось справжнє, щось цінне, щось прекрасне.
Коли ми кажемо, що виступ “не вартий перемоги”, ми ніби говоримо: “Твої емоції були несправжні. Твоє захоплення — пусте. Твої сльози — неправдиві.” Ми самі того не помічаючи, ранимо не тільки артиста, а й тих, хто відкрив своє серце ❤️ назустріч цій історії.
Кожен вихід — це сміливість
І тут варто зупинитися. І згадати: кожен вихід на сцену — це сміливість.
Це сміливість показати своє обличчя, свою історію, свою унікальність. Це сміливість чути оцінки. Приймати критику. Боятися і все одно йти вперед.
Ми бачимо лише фінальний виступ. Але не бачимо ранніх репетицій, сліз від втоми, сумнівів, розчарувань, провалів. Не бачимо моментів, коли хотілося здатися. Не бачимо тих ночей, коли номер шився, шліфувався, перероблявся.
За кількома хвилинами сцени — місяці життя.
І навіть якщо цей виступ не вписався у наші очікування, це не робить його меншим. Це лише означає, що він інший.
Що справді важливо
Справжня любов до мистецтва — не в тому, щоб вимірювати всіх однією лінійкою. Не в тому, щоб шукати “єдиноправильне”. А в тому, щоб бачити красу навіть там, де вона не схожа на твою.
Мистецтво — це поле свободи. І коли ми вчимося бачити різноманіття, ми самі стаємо багатшими. Ми перестаємо обмежуватися власними рамками. Ми починаємо чути більше, відчувати ширше, відкриватися новому.
І останнє
Варто пам’ятати: завжди знайдуться ті, хто не оцінить вашої праці. Хто не зрозуміє. Хто не прийме. Хто скаже, що “не ті перемогли”. Це неминуче. Але головне — не зупинятися.
Продовжувати творити. Продовжувати шукати. Продовжувати виходити на сцену, навіть якщо тебе не зрозуміли всі. Бо справжнє мистецтво — не для всіх.
І кожен крок уперед — це вже перемога.
Справжня сила — у відкритості. А не у зверхності.
Ця стаття — не про осуд чи образи. Вона про роздуми. Якщо хоча б один рядок змусив задуматися — значить, вона має сенс 🙌
Більше статей 👉 https://shabash-exotic.com.ua/blog
Телеграм канал 👉 https://t.me/exoticpolespells